Посмiшка

зубчата снiжiють кусачками

полусканих сємок пропорцiй,

ти — свiтишся, я — загоряю

Суничний, коли тобi сонце

* * *

i блиск очей

(чи хворих, чи цiкавих)

засвiтить фотоплiвку

моїх планiв,

i близько-близько

стане,

майже «поруч»,

як будучина тьмяне

в нафтi часу

* * *

… ранок вибухом видної ковдри,

пiд нею щось поруч:

  моє норовливе

осiнньо дмухає,

мовляв, накривайте;

тягнусь доповнити

сплячi, поважнi…

Падаю сумiшшю знакiв питань на пiдлогу.

Набундючено щириться другий час ночi.

* * *

ти не була

моїм трухлявим лiжком,

не знаєш моїх

скиглень вiд хворобiв,

а сам не летаргую вiд роботи

та можу ще здiйснити зайвi кроки,

i я в твоїх надiях Красний Лицар —

моторний, влучний,

втiм, такий, як є

* * *

автомобiльнi мрiї пiшоходiв

сльозять їм у кишенi лотереї;

грязюка,

сiрi стiни,

мокрi ноги,

а пси торують справу

просто неба,

де чолов’яги п’ють ехiнацеїв

та сумно споглядають стрiмкi рухи

* * *

та цур йому,

як ранком однолежий,

високий, каламутний, невеселий,

з сверблячим

хащуватим пiдборiддям,

бо без її грайливих дорiкань

* * *

Хто, я? Чи ти?

Загрюкала так серцем,

що соняшник аж з неба нахиливсь —

й дурняво дивиться весною.

Немов Єльцин,

старий снiг з кригою у рiчку проваливсь:

втомився й течiя його несе,

втiм, iншої нема альтернативи..

* * *

йтимо просто й любiтемося,

аж

заверне

зрозумiти,

записати,

зазначити,

заздалегiдь

загуде

засушить,

доки не пiде з мiркувань

ароматом твого оптимiзму —

пройдисвiтом буде лупити у нiс,

зганяючи з лежма спати;

кусати губи, чи що? тепер,

як у iнфекцiй жодних шансiв не стало +

шкода того, як зрощували

Суспiльну Хламiдомонаду

на статевих органах —

ковтали

пiгулки

кумеднi

боялись

страшились

лякалися,

вивчали папiрцi з фармацеїв,

хоч крiзь пальцi знову текли у скло

лiкеро-горiлчанi вироби,

квiтнем їмлося у хатi,

як запахом тих оптимiзмiв

докупи сплiталися

Апологєтто

Рожева мушля з краплиною свiтла,

чуєш, як море в твоїй розмальовцi

плескає фарби на розмiр сторiнки…

/очi заплющила/ дивлюсь, мов сонце/

Бачиш, слимак обгортає пiсчину;

врештi гидке те є мiрою хисту:

кришиться згодом iз гєтто перлина —

так зустрiчається наше намисто

Хто та iстота?

Напевно свiт ззовнi…

Дивне коралi що?

Зараз вiдчуєш…

* * *

карбункулiв

блакитних

повна жменя

i вогникiв

летючих

лiтнiй вечiр,

комахи трiскiт

чується як треба,

а «лiтнiй»

означає

просто

теплий

* * *

ти йдеш по мiсту —

а воно не проти:

розсипалося цукором кав’ярень;

швидким повiтрям

розкошлатив аромати,

хто нашi зберiгав

алкоголiзми;

або то ми

пролились…

трохи згодом

* * *

крiзь мої вiкна

чутно металевiсть

заводу, що смердячий

i потрiбний,

асфальтне поле

карколомного футболу

iржаво залiзяками жбурляє,

а бог в менi

потребою творити

ворушиться

i в носi

каланхоїть

* * *

я кiнчив усi стрижнi олiвцiв

на чистому блокнотному паперi,

хоч мiг пролити каву — не пролив,

а мiг знайти твої густi кучерi,

втiм, мiг пролити кров невинних жертв,

а мiг собi в костюмi супермена

гамселити злочинний елемент,

чи Алчным буть, чи Крокодилом Гєна,

або здiйснити хвацький суїцид,

або раптово з’їхати iз глузду,

або в кар’єрi добувать гранiт,

або з колгоспiв красти кукурудзу,

я мiг би носом кулi видувать,

чи, навпаки, поводитись прiмєрно:

статевим органом портрети малювать,

зробивши внесок в справу постмодерна,

я мiг би епатажно реготать,

а мiг би неквапливо пiдiймати вiї,

я, зрештою, змiнити мiг би стать,

або в старому образi вчиняти певнi дiї,

я мiг би живчиком снувать, мов ртуть,

а мiг би гальмувати характерно,

я мiг би навiть пластилiном буть,

якщо була б ти полiетиленом,

я мiг писати на парканах матюки,

або на дошцi креслити рiвняння,

але чомусь збiгаю на вiршi,

закутий в розмiр їх i власне iснування