Аzія

Азія

шовком

із серця

лащиться

водку-нитку

солоними

пальцями

вдягає

в голку

сигналів

точного часу

Крим

Дiдом з жовтим цупким волоссям

вусатим трісками злиплого сонця,

швендяє Крим за мною, мов друг,

з очей випиваючи молодість

Я більше не буду знати гравців

дивізіону сегундо в обличчя,

пам’ять моя не зможе вантажити

в мозок події сторіччя:

її займає Крим,

її роз’їдає Крим,

її зігріває Крим,

мій ліпший друг Крим

Крим майже не носить теплі панчохи,

лютий ковтає з брудним сірим морем,

в ригаках його цікаво збирати

крабів й скляні камінці

Крим забирає всі гроші,

що я цілий рік клав за щоки,

втім я анітрішки не скиглю,

приречений жерти полин

Він, як Міхель Сервантес,

я, мов Андрій Зланіч,

він про мене не знає,

але він — мій наліпший друг

***

Піду з Міста

в забрьохканих чоботах,

купі хутра

й строкатих пір’їн,

з акордеоном

на ремені,

викапаний

блудний син

В руках

триматиму лілії,

в очах —

свіжість бажань,

вклонюсь лиш

руїнам Бастилії

гендерних запитань

***

Вона чудово тобі пасує,

у неї під светриком

більшають груди,

коли мигдалево-зелені кулі

в твоєму волоссі

знаходить вона

Вона запліта їх

картатою стрічкою,

вона ніколи

не зробиться звичкою,

бо де вона,

де ж вона